L

Батьки та діти

Ми, діти, такі розумні. Ми стільки разів казали батькам: ні, ми не будемо такими як ви, не повторимо ваші помилки. Та ось раптом бачиш себе, ніби збоку, трохи знизу, а з рота лізуть ті слова, від яких зарікалася. Або ні, ніби все інакше, я не така, я інша, але як я опинилася у цій пастці? Я казала, що не ... Я й не встигаю, не можу я так, але... я почуваюся через це винною. Але найгірше - я не знаю як інакше.
Можна виголошувати інші принципи, думати інакше, але найпідступніше у житті, те, що воно складається з маленьких вчинків, ніби незначущих, ми просто робимо так, як колись робили наші батьки, бо не замислюємося, бо так заведено. І коли минає час, з от тих дрібних вчинків, зі слів, які ми кажемо автоматом, не замислюючись, наче з мозаїки, складається зовсім інша картина. А весь той великий задум бути кращою, вільнішою, так і залишається в уяві.
Дещо я таки змогла змінити, але бувають моменти, коли я просто не уявляю як робити інакше, не бачила, не відчувала іншого, а патерни поведінки батьків завжди напоготові: "не замислюйся, просто роби!"
L

Індичка з айвою та гарбузом

Сьогодні експериментувала. Почитала різні рецепти і за натхненням зробила. За досвідом знаю, що забуду все швидко, тож - записую.
[рецепт]Індичка - 2 стегна порізала шматками
айва - 1 без середини пластинами
гарбуз - за об’ємом трохи більше айви, кубиками
масло вершкове - 100г натопила
цибуля - невелика
1,5 ст.л. борошна
1,5 склянки води чи бульону
кориця - дрібка
духмяний перець - 2 шт
фенхель - дрібка
(спеції змолола у млинці)
сіль

Індичку обсмажила у двох столових ложках масла та переклала у пательню з товстим дном, поставила тушкуватися. На першій сковорідці додала ще масла і обсмажила айву, відклала окремо.
Там же присмажила трохи гарбуз (мабуть зайве, можна одразу до м’яса покласти тушкуватися).
Там же підсмажила цибулю, поклала до м’яса. Посолила.
Коли в індички майже вийшов сік, у першій пательні присмажила борошно з залишками масла, додала води, так щоб вийшов соус для м’яса (мабуть 1,5 склянки). Додала спеції, вилила у м’ясо, докинула айву, виправила на сіль та залишила на кілька хвилин на маленькому вогні.
Подавала з рисом.
L

і знову написалося

[не фонтан, але легшає коли вилазить з мене]Ні, так не можна
безкарно
чиплятися за відчуття
полювати на ніжність:
це тут
це поруч
Лише огорни мене
і байдуже
що ще лишилось
Я відступаю
у тінь
твою
зникаю?
Не даруй мені милість -
лише божевілля
ковточок
і можна усе
і небо чатує
дощем
Та сонце
засліплює
і знову лишає
у дійсності
яка проступає
між нами
L

(no subject)

Доречі, Маша краще читає ноти, ніж слова, мабуть тому, що ми не втручаєиося і вона не боїться помилитися. Бере і тихенько грає з листа, навіть сама розбирає нові ноти.
L

Дітки

Маша грає на флейті на святковому концерті
Collapse )

Аня на відкритому святковому уроці в костюмі білого ведмедя
Collapse )
L

Страшна правда

Кілька днів тому у ФБ всі цитували публікацію про погроми у Львові 1941 року. Але ж це лише частина правди. Досвічені провокатори вміло протиставляють одне одному два народи. Чому події відбувалися біля тюрми? Що спровокувало ці події? Чому люди збожеволіли, та повелися на провокацію нацистів?
Свідчення студента, який разом з іншими зайшов до тюрми на Лонцького після відступу червоних:
"...Здається, втратив за цю годину 12 лiт життя. Напiвпритомний вiд жаху, вибiг iз в’язницi. Нiхто з нас так i не натрапив на живих.
[Я намагалася використовувати не дуже страшні цитати]У розбитiй крамницi беру фотоапарат i вертаюся фотографувати гору трупiв, розп’ятих священика i монашку у головному примiщеннi. До камер уже несила вертатися. За тиждень мої фотокартки з’явилися у "Кракiвських Вiстях", та не всi, деякi були визнанi нецензурними. Такi дикi злочини показувати не ризикнули."
Радянська влада поспіхом відступала, але наостанок: "В’язнів же західноукраїнських міст (і не тільки – наприклад, Вінниці) та містечок взагалі вирішили "эвакуировать по 1 категории", тобто умертвити." А це були політв’язні - вчителі, громадські діячі, просто молоді люди.
"Багаторічні дослідження різних джерел дали можливість встановити загальне число жертв в’язничного терору, розгорненого під час відступу більшовиків із Західної України, – понад 22 тис. осіб..." Сухі цифри. Хто були ці ув’язнені, яких вбили? (не пишу "розтріляли", бо тим кого просто розтріляли - ще "пощастило"). Навіть читати про це страшно. Важко уявити собі нелюдей, які вигадали такі тортури. Страшно собі уявити, що відчули люди, які побачили ці понівічені тіла, жінок з розтятими животами, забитих немовлят, катованих чоловіків. Якщо прочитаєш свідчення тих, хто пішов до тюрем шукати своїх рідних - вже ніколи не забудеш цей жах.
Ще пишуть свідки:
"Навеснi 1941 року у селi Нараїв, як i в iнших мiсцевостях, були масово арештованi представники мiсцевої iнтелiгенцiї, серед них i моя тiтка Iванна, сiльська вчителька. У червнi 1941 року з 19 арештованих з нашого села отримали вироки четверо, з них 3 – до страти. Утримували в’язнiв у Бережанах.
З початком вiйни село чекало повернення полiтв’язнiв. Замість того пiшли чутки про страшнi мордування у в’язницях. У перших числах липня родини подалися до Бережанської в’язницi на розшуки близьких. Задля безпеки жiнки взяли i нас, пiдлiткiв 10–12 рокiв. Там ми застали гори понiвечених трупiв у пiдвалах.
Залитi кров’ю камери i коридори. Кривава стежка вела на подвiр’я. Там вже лежали рядами винесенi тiла, з обрiзаними вухами, носами, зчорнiлими обличчями. Липневої спеки стояв страшний сморiд. Лунали голосiння, крики розпачу, прокляття."
Далі не буду цитувати, подробиці страшніші за будь-який фільм жахів. В кого міцні нерви - читайте за посиланням, з середини статті наводяться свідчення очевидців.
"Довго ще виловлювали тiла i з рiки Золота Липа, куди їх поскидали енкаведисти. Кiльканадцять кiлометрiв пливли вони у кривавiй водi аж до греблi в селi Саранчуки, де страшнi понівеченi трупи виловлювали i хоронили селяни."

Усі цитати звідси.
L

Дивна послідовність

Діти грають у "Хуліга" - це вони так називають angry birds - якась з пташок з таким зойком летить. Тепер вони грають у пташок - зоряні війни. Ну і, відповідно, вирішили подивитися фільм. І Маша впізнає персонажів з пташок у їх прототипах :)) Класика!
L

(no subject)

До останнього не хотілося вірити в те, що в дітей коклюш. Лікар сказала, що аналізи інформативні лише перші 5 днів, а в нас початок хвороби був зовсім невиразний - легка простуда. Старшій казали - трахеїт, тільки кашеляє вночі вже місяць і без температури та пр. Молодша захворіла позаминулого тижня: капризна і трохи покашлює. Раптом у минулий понеділок вночі температура, кашель з рвотою. Лікар сказала, що у легенях чисто і, можливо, коклюш. Виписала антибіотики, я почитала про хворобу, та вирішила не давати, бо якщо в легенях чисто, то чим вони допоможуть? Але нічний кашель - це капець! Температури вже давно немає. Тільки щоночі разів по 5-6 схоплююся, аби підвести її вертикально - так легше, а потім присипляю.
L

Як все просто коли пояснюєш дитині

Були сьогодні у Маріїнському парку на презентації книги Лесі Ворониної. Пройшлися потім парком, та поверталися назад краєм парку, хотіли пройти тротуаром біля ВР, а там суцільний паркан. Міліціонер нас пустив через хвіртку. За ВР трохи праворуч квіти - діти туди, подивитися, до нас інший міліціонер - не можна, "охраняемая территорія". Діти розгубилися, питають чому не можна, чому паркан? Кажу: тут працюють люди, яких ми обрали керувати країною. Але вони нас зрадили і тепер бояться, ховаються за парканом. Старша: а що таке "зрадили"? - Вони давали обіцянки, та не виконали їх, вирішили, що краще гроші вкрасти.
Отаке, хоч сідай та пиши "Три товстуни" про наше сьогодення. Чи Чиполіно?