September 24th, 2015

L

Втеча

Народжені в ті часи, були у полоні совку. Це і символи, і спосіб життя, і віра в  "ум честь и совесть" "торжество коммунизма" доброго царя. Спосіб життя, коли все за тебе вирішать на "з’їзді", а твій головний клопіт - вчасно зайняти потрібні черги, щоб купити якийсь дефіцит. Усвідомлення того, що від тебе нічого не залежить, легкість жити як всі. І раптове прозріння, коли ти у своєму юнацькому максималізмі раптом занадто серйозно сприймаєш гасла і високі слова, і тобі дають по голові, бо ти висовуєшся.
Але для більшості бунт почався з музики. На жаль, часто нею і закінчувався.
Мій музичний бунт почався у другому класі, коли я отримала першу в житті двійку і чекала з тією звісткою вдома батьків з "машини" (електронно-обчислювальної). Я слухала Paint It Black майже на всю потужність батьківських колонок, та постійно перемотуючи плівку бобіни.
В націоналістки мене записали у 9-му класі, коли я ще не вміла розмовляти українською. Я написала доповідь з історії, де співставила документи та публікації у пресі, які стосувалися створення Союзу, з творів Леніна, Сталіна та збірника документів ЦК ВКП(б). Послідовність там була зовсім не правильна і було зрозуміло, що добровільністю і не пахло. Вчителька історії, а за сумісництвом голова партійного осередку школи, трохи оговтавшись спитала: "На каком язикє у тебя дома разгаварівают?" Тут вже я зніяковіла, бо зовсім не зрозуміла як це стосується моєї доповіді.
Мені пощастило: мій батько, не вступивши у ВНЗ одразу після школи, цілий рік працював у якийсь установі разом з Василем Стусом і Ритою Довгань. Це окрема історія. Але мій батько переповів мені деякі висловлювання Стуса про Тичину і це змусило мене по-іншому подивитися на його поезію. Звук, ритм. "Я стверджуюсь я утверждаюсь" - цей вірш перше, що я промовила українською. Клас завжди гомонів на уроці української, учнів викликали по черзі і ми на оцінку читали на пам’ять, швидше бубоніли. Було дивне відчуття, вірш змусив мене підвищити голос, ритм підхопив, ніби увійшов у резонанс з биттям серця, я карбувала кожне слово, і у класі запанувала здивована тиша. Здається, в мене тряслися руки, коли я сіла за парту. Це було класно!